13 березня викладачі та студенти університету вкотре мали нагоду говорити про видатного науковця, культурного та церковного діяча Івана Огієнка. У межах заходів до Тижня факультету української філології та журналістики репрезентовано дискусійну платформу «10 мовних заповідей Івана Огієнка», організаторами якої стали професори Людмила Марчук та Олег Рарицький. Під час дискусійної платформи відбувалося жваве обговорення проблем рідної мови, визначалося тлумачення поняття «рідна мова», з’ясовувалося, яку мову можна назвати рідною та чому для України важливими є збереження й плекання української мови та виконання своїх «рідномовних обов’язків». Така платформа стала продовженням низки заходів, репрезентованих в університеті за участю ректора проф. Копилова С. А. та проф. Завальнюка О. М., центру огієнкознавства, кафедри української мови та кафедри історії української літератури та компаративістики на пошанування пам’яті першого ректора університету Івана Івановича Огієнка. До дискусійної платформи долучилася кафедра образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва та реставрації творів мистецтва.
Розпочали захід вступним словом Олег Рарицький та Людмила Марчук. Вони наголосили на тому, що через вивчення «10 мовних заповідей…» перед нами розкривається новий ракурс дослідження творчого доробку Івана Огієнка. Нам відомо, що романс «Не питай, чому в мене заплакані очі» належить авторству Івана Огієнка, але у вступному слові Людмила Марчук зазначила, що ми знайомі лише з першою строфою цього твору – ліричною. Другу ж строфу – про рідний край, про любов до рідної мови та до тієї землі, на якій народився автор, – ми знаємо менше, або взагалі ніколи про неї не чули. Олег Рарицький закликав до того, щоб під час дискусії учасники сміливо обговорювати проблеми, які висвітлюватимуться доповідачами. І завдання ці чітко і ясно прописані у «10 мовних заповідях…».
Засідання дискусійної платформи проходило в аудиторії, де експоновано плакати студентки педагогічного факультету Єлизавети Баєвої, які є ілюстраціями до кожної із заповідей Івана Огієнка. У презентації результатів власної праці студентка наголосила на тому, що сьогодні немає нічого актуальнішого, ніж українська мова, зокрема для мистецтва. Саме тому Єлизавета для своєї дипломної роботи обрала ілюстрування «10 мовних заповідей Івана Огієнка». Адже студентка вважає, що з ними потрібно ознайомитися кожному, і почати це знайомство варто ще зі шкільних років. Єлизавета зазначила, що вкладала у свою роботу асоціації та символи, які у ній викликало читання «10 мовних заповідей…», але не ділитися значенням символів не стала, оскільки вважає, що кожен зі свого досвіду розшифрує знаки на цих плакатах. Для ілюстрування кожної із заповідей Єлизавета використовувала не реальні образи та особистості, а збірні абстрактні поняття, типові для української культури – своєрідні архетипи-символи нашої національної спадщини.
У рамках дискусійної платформи учасники змогли почути цікаві та змістовні доповіді студенток факультету української філології та журналістики. Лілія Мамчур виступила із доповіддю «Мова рідна, слово рідне! (проблема визначення терміну «рідна мова»)», у якій студентка порушила питання мови як ознаки індивідуальності народу, риси, що виокремлює націю з-поміж інших. Лілія акцентувала увагу на милозвучності української мови як на одній із її важливих особливостей, цитувала вислови відомих письменників про мову. Студентка зазначила, що «коли говоримо українською мовою – ми відчуваємо історію нашого народу», зауваживши, що саме жива українська мова робить для нас можливим отримання ментального досвіду нації, його збереження та передачу в спадок нащадкам.
Наступна доповідачка, Ірина Цімерман, знайомила слухачів з Іваном Огієнком як із мовнонаціональною особистістю. Студентка нагадала нам коротку біографію І. Огієнка, звернула увагу на його мовознавчі праці та роботу щодо розвитку української мови.
Софія Мосендз детально зупинилася на першій та другій мовних заповідях митрополита Іларіона (церковне ім’я Івана Огієнка). Магістрантка провела паралелі між українською мовою та санскритом, а також зіставила нашу мову із латиною.
Катерина Підлісна та Тетяна Рибалка порушили питання збереження національної ідентифікації українців у діаспорах, а також проблему функціонування російської мови на теренах України. Говорили про важливість збереження традицій та українських говірок, зазначаючи, що інколи саме говірка зберігає в собі всю глибину народного спадку.
Сніжана Довбня виступила з доповіддю «Стан літературної мови як стан культурного розвою народу», а Ольга Попкова наголосила на рідномовних обов’язках кожного громадянина. Доповідачки звертали увагу на те, що саме мова людини – це її візитна картка. Адже рівень культури мови свідчить про світогляд, освіту та виховання особистості. Саме мовлення виражає ставлення людини до інших людей та створює національну та індивідуальну картини світу.
Варто загадати також доповідь Галини Грудко «Митрополит Іларіон і Святе Письмо», у якій йшлося про особливості перекладу Іваном Огієнком Біблії, про збереженість у цьому перекладі ритмо-мелодики, притаманної оригіналу. Підсумки дискусійної платформи підбила Юлія Юшко, подавши бібліографічний огляд основних праць Івана Огієнка.
Кожну доповідь присутні жваво обговорювали. Гості дискусії намагалися окреслити для себе поняття рідної мови та її єдинності або множинності; розмірковували над поняттям мови: це спосіб передачі інформації чи специфічна форма нашого життя? Кожен зміг почути багато думок і висловити власне ставлення до тієї чи тієї проблеми.
На завершення Людмила Марчук наголосила на тому, що дискусійна платформа не вичерпана, є багато питань, які потребують подальшого обговорення, а окремі з них, які лише народилися під час дискусії, потребують обдумування. А це означає, що зустріч була надзвичайно плідною.
Анжела Хан, директор студентського клубу